Тіла чи постаріють, чи не дуже,
хіба важливо люблячим серцям?
Заходь на вогник, мій найкращий друже,
бо не владика час безликий нам,
хіба, що трохи – висріблені скроні,
але гуляють бісики в очах,
давай зігрію я твої долоні
цілунками хмільними і хоча
уже, здається, юність промайнула
і хтось не суне й носа за поріг…
у нас є сьогодення і… минуле
й любов одна на двох наш оберіг.
15.02.23р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973855
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2023
автор: Микола Соболь