Ещё одна попытка объясниться в любви огню.
Ещё один шанс говорить откровенно.
Тяга тепла, что наполняет собой дымоходы сознания,
свет, которым во сне светятся женские лица –
что вас насыщает,
что даёт вам силы пылать?
Мир – не самое лучшее место для искренности.
Искренность вызывает сожаление,
а понимания не вызывает.
С искренностью никто не справляется.
Искренность как рифма – кто теперь сможет
зарифмовать слово нежность так,
чтобы у читателя остановилось сердце от радости узнавания?
Мир более приспособлен для мужества и сдержанности.
Мир держится на неотчитанных ночных сообщениях.
А вот зажигаются огни, прорезая
чёрный морок человеческой усталости,
и кто станет отрицать очевидное –
у нас достаточно света, чтобы ночь себя чувствовала
неуверенно, нас заслышав;
мы любим так отчаянно,
что смерть ужимается, заглядывая в окно
зимней птицей.
Огонь, огонь как цвет глаз человека,
с которым просыпаешься,
как орнамент родинок на плече,
как первое дыхание, сквозь сон, сквозь сумерки,
как движение на тепло, как вдавливание в тело того,
кто позвал тебя среди ночи.
Огонь, освещающий коридоры и потолки,
огонь, формирующий ландшафты тьмы,
огонь твоего сопротивления, замирания,
огонь, раскрывающий тебя, словно
книгу церковных песен.
Преданность и открытость,
привычность тёплых ладоней, словно вычитанность рукописи,
извечная готовность делиться теплом,
делиться речью –
щедро,
но бережливо.
12.02.2023
(Перевод с украинского)
+ + +
Ще одна спроба освідчитися вогню.
Ще один шанс говорити відверто.
Тяга тепла, що виповнює собою комини свідомості,
світло, яким світяться уві сні жіночі обличчя –
що вас наснажує,
що дає вам сили палати?
Світ – не найкраще місце для щирості.
Щирість викликає жаль,
але не викликає розуміння.
З щирістю ніхто не дає собі ради.
Щирість як рима – хто нині зможе
заримувати слово ніжність так,
аби в читача зупинилося серце від радості упізнавання?
Світ більш пристосований до стриманості й мужності.
Світ тримається на невідчитаних нічних повідомленнях.
А ось засвічуються вогні, прорізаючи
чорний морок людської втоми,
і хто стане заперечувати очевидне –
у нас достатньо світла, аби ніч почувалася
невпевнено, зачувши нас;
ми любимо так відчайдушно,
що смерть знічується, зазираючи до вікна
зимовим птахом.
Вогонь, вогонь як колір очей людини,
з якою прокидаєшся,
як орнамент родимок на плечі,
як перший подих, крізь сон, крізь сутінь,
як рух на тепло, як втискання у тіло того,
хто озвав тебе серед ночі.
Вогонь, що освітлює стелі та коридори,
вогонь, що формує ландшафти пітьми,
вогонь твого опору та завмирання,
вогонь, що розкриває тебе, наче
книгу церковних пісень.
Відданість і відкритість,
завченість теплих долонь, ніби вичитаність рукопису,
одвічна готовність ділитись теплом,
ділитися мовою –
щедро,
але ощадливо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973900
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 15.02.2023
автор: Станислав Бельский