Окей

Гугл,  окей,  зі  мною  все  окей,
А  як  прожить  на  світі  без  його  очей?
Коли  фінал  у  нашої  лав/хейт*?
А  в  цьому  році  ж  буде  ювілей!
І  скільки  ще  терпіти  це,  скажіть,
Щоб  українцям  москалів  тих  пережить?  

Не  люблю  зиму,  скажу  відверто,
А  особливо  лютий.  Двадцять  четверте.
Коли  життя  на  друзки  -  'до'  та  'після',
Коли  щемить  у  серці  кожна  пісня,
Коли  міста  руйнують  ті  ракети  кляті,
А  ми  разом:  приречені,  живі,  невинуваті.
Коли  під  вечір  накриває  ностальгія,
Коли  стріляю  із  пневмата  в  дошку-мрію,
Коли  переді  мною  чиста  Ворд-сторінка,
Принцеса-воїн,  пересічна  українка.
Коли  закрию  очі  і  згадаю,
Чомусь  так  хочу  те,  чого  не  маю,
Очікування  і  реальність  -  мем  мого  життя,
І  розумом  керують  почуття!
Без  ліку  -  втрат,  по  пальцям  щастя,
А  сенс  -  лише  тримать  чиєсь  зап'ястя.
Коли  дивлюсь  на  небо  догори,
Коли  лице  ховаю  у  два  рідні  кольори,
Коли  щодня  виходжу  з  дому,
І  знову  сльози  на  лиці  блідому.
Ми  майже  протримались  цілий  рік  -
Це  Україну  сам  Господь  беріг,
Ми  й  далі  будемо  стояти  проти  смерті,
Найкращі  в  світі  -  будемо  відверті!
Вже  рік,  який  приніс  нам  з  надлишком  лихого,
Для  них  -  шкода  й  російську  мову,
Але  не  пошкодуємо  останнього  патрона,
І  бидло  те  повернемо  в  загони!
Але,  мабуть,  і  щось  хороше  теж  було,
Бо  далі  тільки  вверх,  штовхнули  ноги  дно,
Цей  рік  відкрив  для  нас  самих  себе,  -
Сміливих,  мужніх  і  готових  на  усе.
Сьогодні  знає  навіть  Гугл,
Як  українець  Україну  любить,
І  до  останнього  стоїть  за  неї,
А  ворог  знов  свої  шикує  'батареї'...  

І  хай  над  головою  знову  свисти,
Я  через  рими  представляю  особисте:
Намахана  мала,  самотня,  трохи  дивна,
У  чомусь  винувата,  десь  -  невинна.
Себе  прийняла  -  майже  тридцять  років,
Але  попереду  іще  важкі  чекають  кроки.
Я  й  до  сьогодні  розгрібаю  дрова,
Які  ламала  ще  три  роки  тому,
Шкодую,  що  не  вернеш  час  назад,
Але...  буває  і  казковий  снігопад.
Краса  і  правда  -  найдорожчі  й  несумісні,
Але  не  викинути  слів  із  пісні.
Був  список,  існували  наміри  і  плани,
Але  здійснити  їх  завадили  ті  москалі  єбані.
І  як  поки  немає  змоги  йти  вперед,
Помилки  виправлять  настав  черед!
Я  не  пишу  тепер  трагедію  і  драму,
Лиш  хеппі-енд  й  кохання  до  нестями,
І  більше  часу  приділяю  спорту,
А  ще  тяжію  знов  до  натюрмортів.
Я  намалюю  'Fuck  and  russian  ship**',
І,  Львів,  чекай,  я  скоро  знову  їду  в  trip***,
Життя  зробило  самостійною  й  самотньою,
Але  відкрило  очі  над  безоднею,
Як  ненароком  стала  я  письменником,
А  починала  ще  у  школі  зі  щоденника,
І  як  'Останній  ідіот'  таки  побачить  світ,
А  я  -  свої  зустріну  тридцять  літ.
Як  вірю  я  тепер  в  камбеки,
А  кіно  -  добре  під  'Просеко',
Як  потім  пошкодують  всі  відверті,
І  як  цінується  життя  за  крок  до  смерті.  

То  Гугл,  зрештою,  окей,  
Коли  мені  здійснити  овер  дохуя  речей?
-  Не  відкладай  нічого  в  старий  мавзолей,
Бо  завтра  може  і  не  буть,  окей?  

Окей,  окей,  окей,  окей,
Життя  -  калейдоскоп  і  гра  тіней.
Вже  потеплішало  і  повернуло  на  весну,
І  ми  прокинемося  всі  із  напівсну.
І  все  ще  буде,  це  я  знаю  точно,
Бо  тільки  смерть  -  жахливо  остаточна.  

То,  Гугл,  окей,  коли  вже  перемога?
Віддати  ще  одну  весну  незмога...
Скажи  вже,  Гугл,  і  не  муч  людей,
Де  ті  ключі  від  саме  тих  дверей?  

                                 16.02.23  р.  Київ,  Україна  

*  -  любов/ненависть  (англ.);
**  -  вказано  напрямок  для  руського  корабля  (англ.);
***  -  подорож  (англ.).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973968
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2023
автор: Маргарита Мельничук