Бодай би вже весна, щоб сонце трохи більше
Скидало промінці крізь призму сірих днів.
Щоб небо крізь туман задихало вільніше.
Та яблуневий цвіт над садом забілів.
І щоб, куди не глянь, розкинулись простори
Яскравих пишних фарб в абстракції чудні.
Тоді, напевно, й ми воскреснемо в любові,
Напившись диво-чар родючої землі.
Ми будем вже не ті, але щасливі й п'яні
Від аромату губ чи трунку диких трав.
Такі ще молоді, закохані й кохані,
Немов ніхто із нас ще горя не пізнав.
І будуть з нами в такт розніжені світанки
Робити перші па під березневий вальс.
Чи є у цьому сенс?.. Чи то лиш забаганки?..
А, може, так душа відновлює баланс...
15.02.2023
Наталія Петренко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973982
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2023
автор: Наталія Волинська