Я б могла заспівати пісень,
Та до співу таланту не маю.
Я б навчала мистецтву дітей,
Та ази, не глибини, в нім знаю.
Я би сіяла жито в полях,
Та не вмію як землю зорати.
Лікувала би хворих від ран,
Та не можу страх крові здолати.
Я би на ніч читала казки,
Та колиски Бог в дім ще не ставить.
Я би в полум'я геть злі плітки,
Та не завжди добро в світі править.
Я б багато-багато добра
З вільним вітром у степ відпустила.
Але часто за степом - стіна,
І душа сумно зложує крила.
Я би плакала з того щодня,
Що невдачі на обрій лягають.
Та всім серцем кохаю життя!
А за що? Хай мене не питають.
Бо як кожен з нас має свій хрест,
Так і милість всім з неба дається.
Я з дитинства чекаю чудес!
Чуєш, Боже? А раптом озветься...
Таки чує, якщо я живу,
Якщо в небі горить моя зірка.
Якщо є ті, кого я люблю,
І є той, хто моя половинка.
І хоч я не сягнула вершин,
Але мила мені моя доля.
Комусь треба триматись й низин:
Моє щастя - в відсутності горя.
30.05.2022
Наталія Петренко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974162
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2023
автор: Наталія Волинська