НЕБО

Я  любила  небо  до  безтями,
Причащалась  таїнством  його
І  його  блукала    манівцями,
Громовиці  лиш  лякав  вогонь.
Вірила,  що  там,  на  білій  хмарі
Янголи  –  у  сукнях  золотих.
А  тепер  там  –  сліз,  як  в  Ніагари
Й  набирають  смерті  висоти.
Думають  де  влучити  ракети,
Щоб  убити  дерево  Свободи
І  кричать  на  світ  увесь  поети,
І  лукавлять  підло  ляльководи.
Там  зірниць  налякані  очиці
І  тремтять  в  руках  прощальні  свічі,
І  немає  спокою  в  божниці
Навіть  в  двадцять  першому  сторіччі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974185
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2023
автор: Шостацька Людмила