І коли ти мовчиш, наче трави в лузі,
І цілунки іншим кладеш на щоки,
Піді мною ламається лід ілюзій,
З мого тіла виходять живильні соки.
Я тоді, наче камінь – без руху й мови,
Пеклом робиться те, що здавалось раєм.
Мовиш слово - опадають із ніг окови,
Ввись злітаю я стрімко, мов птах над краєм.
Можу гори розбити і хвилі в морі,
Сонця кулю втримати на долоні.
Усміхнешся - і в душу вповзають зорі.
Доторкнешся - і кров гарцює, як коні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974218
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2023
автор: Крилата (Любов Пікас)