А на щоках вже сльози не болять.
Щемлять, допоки стримані очима.
Найгірші ті, що у душі сидять
Й мовчать, коли зібралась ціла злива.
Болить, аж поки десь не гряне грім!
І поки не розірве блискавиця,
Неначе хмару, бездну прикрих слів,
Що ллються зі сльозами, як водиця.
А на щоках вже сльози не печуть.
То лиш відлуння того, що кипіло
Десь так глибоко - оком не сягнуть,
Бо то твоє, а не сторонніх діло.
Бо то твоє прожите почуття,
То лиш тобі присуджені тривоги.
Іди поволі. Май зручне взуття,
Щоб перейти і вщент не збити ноги.
А на щоках сльозам уже не вір,
Бо кожна з них раніше відболіла.
І лиш краплинка, кінчиками вій
Побавившись, на кутик вуст злетіла.
06.07.2022
Наталія Петренко
Фото з Інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974266
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2023
автор: Наталія Волинська