Зима
Зима своїм пухнастим простирадлом,
Зітканим із мережива малих сніжин,
Встеляє землю шаром білих одежин,
І гілля притискає до землі у саду.
Ще вчора сяяло яскраве сонце,
На день згадавши весняний розмай.
А нині хуртовина завітала у наш край,
І віхолою віє у твоє віконце.
Під ранок стихне сніжна заметіль,
Всі сили втативши в смертельному двобої,
Дмухне з останніх сил на нас з тобою,
Лягаючи спочити в крижану постіль.
Червонощока щебетлива дітвора,
Не розбереш – де хлопці, де дівчата!
Ганяє весело на лижах і санчатах,
Забувши, що додому вже пора.
Цвірінькають на ринвах горобці,
Підспівують їм подруги – синиці.
Хазяйновито пораються біля годівниці,
Стрибаючи сміливо по моїй руці.
Рибалки йдуть юрбою на ставок,
В надії, що улов буде на вдачу.
І у відлигу на льоду і в холоднечу,
Вдивляються в маленький поплавок.
А незабаром, вже за кілька днів – Різдво,
Христос родився! – ми Його славімо!
Колядки линуть з міста у село,
Святкує разом з нами вся країна!
У череді веселих свят минає місяць,
А чарівниця біла все дивує нас.
Ще має досить снігу і морозу про запас,
Але в дорогу всеж збиратись мусить.
І лютий лютістю похизуватися не в змозі,
Безжально час його спливає і біжить.
Морозом вдарить ще раз, і за мить,
Ми весну зустрічаєм на порозі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974541
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2023
автор: Костянтин Вишневський