Стій і дивись :
Каруселі летять самі по собі
В місті приреченому на
Мучительний спокій
Де все покинула доля —
Лишились обставини...
І чорні плоди воро́н
На невибагливих мертвих деревах
Воронячим гаслом деруть немислиму тишу
Летять напропалу примарні дні
Під штукатуркою хмар
Сірі й тягучі, — як туалетний папір...
Всі дороги — в нікуди...
+ + +
Стій і мовчи :
Перекошено-сивий паркан
Хилиться в неминуче
В місці приреченому на
Прикре забуття
Де будь-яким діям
Бракує значень...
І зграї диких псів
Безутішно виють серед руїн.
Прілою вічністю тхне із шахт
І небо набрякло від стогонів, криків
Всі колії — тупікові...
+ + +
І було так :
В пекучих картинах пекла
Блукали ті, хто отримав смерть,
Але не спокій
Обвугленим гадюччям
Скорчилось бадилля
Лиш грається мотлохом вітер...
Гортає сторінки Біблії...
І я прокинувся...
Хоча...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974857
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2023
автор: S.V.P.