Збираю впевнено свої думки֜ докупи,
Нехай мені складуть історію якусь.
Не треба тільки горя, нещасливі люди
Хай цю історію сьогодні обійдуть…
Її, майже дівчиськом, старшокласницею
Він покохав, уперше глянувши на неї.
Була гарненька, те вважав фантастикою,
Що може бути з ним така чарівна Фея.
Але, усе ж хотів її причарувати чимсь.
Розповідав веселі жарти, різні анекдоти.
Вона сміялася, подобалося бути з ним.
Про його друзів та знайомих слухала курйози.
Зустрітися домовились вони одного разу.
Він мав її чекати біля школи, але не було
Його, пішла додому, зачаївши в глибині образу.
Шукав із нею зустрічі, але вона обходила його.
Дивилась пустим поглядом, мов незнайомі.
Хотів заговорити з нею, але зразу далі йшла.
Була занадто гордою… Щоб через хлопців -
сльози?
Такому не бувати… В тім переконана вона.
Через півроку десь, почав він зустрічатись
З сестрою подружки її, ревниві кидав погляди.
Їй не хотілось його навіть бачити, вітатись.
Нав’язливо їй приділяв увагу, не соромлячись.
Та дівчина, напевно знала, про його захоплення,
Бо іноді дивилася на неї з неабияким
презирством.
Байдужі були їй ті погляди, бо поряд інший
топчеться.
Він намагався викинути з голови її з
настирством…
Пройшли роки… Вона у рідне місто повернулась.
Скінчилося навчання, підвернулася робота їй.
Поринула у неї, щоб невдала ситуація забулась.
Був хлопець, але ревнощами до розриву довів
він.
Їй іноді ставало навіть страшно бути з ним.
Його скандали та агресія лякали неабияк.
Лише на неї гляне хтось, міг влаштувати бійку він.
- Ні, краще припинити все це, - вирішила Віка.
Так звали дівчину, якій її краса, лиш заважала.
Вона була, як кажуть, з категорії отих жінок,
Яких, або занадто люблять все життя, це - драма,
Або не люблять зовсім, боючись їх, як злий рок.
В той час вони зустрілися ізнову, не забув він
До неї почуття свої, вона лиш посміхнулася йому.
Пішла від нього дівчина, відносини порвав із ним,
Тим, що не любить, докоряла, виливши злоби
досхочу.
До Віки підійшов тоді упевнено і взяв за руку.
- Не можу я без тебе, розумієш, із тих самих пір
Лише про тебе думаю, бо вкрала мою душу.
Ти варта кращого, та я не винен, що так полюбив…
Через півроку одружилися вони, просте весілля
Було в них, наречена тоді дуже гарною була.
З роками ще сильніше полюбилася дружина,
А чи вона любила, невідомо, але життя з ним
прожила֜.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974876
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2023
автор: ЭленБрус