Певен я, що сонце миру
Вийде із-за хмар,
Посмішку пославши щиру,
Із душі тягар,
Що її щосили тисне,
Зніме, спалить вщент.
Той тягар, що нині висне,
Зникне в той момент.
Сонце миру запалає.
Скінчиться війна
Та, яка жалю не має
І добра не зна.
Буде сонце миру гріти
Лагідно нас всіх.
Будемо життю радіти.
Замість плачу, сміх
Радісний лунати буде.
Перемогу край
Рідний наш таки здобуде,
Всій війні цій край
Остаточний вже поклавши.
Більш він не впаде
На коліна, з них же вставши.
Він до цього йде,
Бореться із ворогами,
Всіх доклавши сил,
Щоби ворогів ми з вами
Стерли всіх на пил,
Щоби сонце миру встало
І уже навік,
Щоб війни більш не бувало
І ніде, й повік.
Сонце миру ось-ось встане
Й буде гріти нас,
А війна під ним розтане,
Наче сніг, в той час.
Євген Ковальчук, 07. 03. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975147
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2023
автор: Євген Ковальчук