Тканина неба вже пропалена зірками,
І мерехтять недопалки небесних тіл.
Космічна дивотінь лежить над нами,
А ми на зламі, нам бракує сил.
Зимовий дощ дратує, мов сусіди,
У пошуках пустих взаємодій.
Чотири кави натщесерце до обіду,
Реанімують, як завжди пекучий біль.
І я крокую від кав'ярні до собору,
Передозована скорботою тропа.
Де чорні квіткарі в лютневу пору,
Плетуть вінки на цвинтар для попа.
Ми безпідставно рахували щастя -
Грішми , машинами , наявністю зв'язків.
Тепер у кожного є шрами на зап'ястях,
Як спогади минулих, безтурботних днів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975187
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2023
автор: Іво Каценбук