Війна сталеві кігті в нас загнала,
Тавром кривавим – стала на поріг,
Тож кожна мати ридма застогнала,
Аби Господь дитя її вберіг.
Краса весни і літа не казкові –
Їх колорит від горя також зблід,
В чеканні фронтових новин ранкових
Теж застигали Україна й світ.
Ще перші рани їй не відболіли,
Адже немало втратила синів…
Надія ж у серцях незримо тліла:
Повинен бути перелом в війні!
У смуток осінь зодягла тумани,
І позолота всюди не така.
Війна в полоні кожного тримала…
Лежить земля в могилах і хрестах…
Осінні ночі темні й не короткі,
В них також слід залишила війна,
Тому і сни важкі і не солодкі…
Коли ж залишить землю цю вона?
Зима… На горизонті – перемога…
Сповна Росія відповість за гріх…
Лиш матері ще питимуть тривоги
За мертвих і живих дітей усіх…
13.02.2023.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975269
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2023
автор: Ганна Верес