Холодна крапелька дощу упала,
Якраз по носі вдарила мене.
Я зупинилася, немов злякалась,
І спрямувала погляд до небес.
Під дощ підставила своє обличчя
І радісно всміхнулась небесам
І їх сивинам срібним, таємничим,
Краплинам чистим, що дощили з хмар.
Вже й одяг неприємно прилипає
До тіла, – радісно мені чомусь…
Так нез’ясовно радісно буває
Від прозаїчних крапельок дощу.
Різниться від дощів сезонів інших
Цей літній дощик, теплий і м’який.
Він, освіжаючий, – мені рідніший,
І хочеться вмиватися під ним.
Як підставляю я під дощ обличчя,
Знімає втому й легкість він дає,
В душі від нього спокій і затишшя,
Хоч мочить одяг і по шкірі б’є.
Вологою обволікає тіло,
Але не відчуваю дискомфорт,
На голові волосся помокріло,
Та це не завдає мені турбот.
Йду мокра під дощем і посміхаюсь, –
Щасливу бачу посмішку твою,
Яка мені назустріч розцвітає
В прозорому мереживі дощу.
Дощ падає на землю й на рослини,
На парасольку, під якою йдем
З тобою разом і такі щасливі, –
В нове життя стежина нас веде…
13.08 2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975434
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2023
автор: Martsin Slavo