Квіти ніжно і рясно розкидали лісом весняним,
Наче зорі із неба, що хтось як рядно потрусив.
Він не часто приходив до неї із сонних туманів,
Тож дмухнула на свічку відносин, що він не загасив.
І ступаючи зараз у трави босоніж несміло,
Там де той лиш ступав, хто із пелени висипав ряст.
Цьому лісу віддати прийшла свою душу і тіло,
Щоб загоїв її й повернув їй украдений пласт.
Щоб вона колосилась бажанням до всього як завше,
Щоб помітила світ, що навколо в чеканні застиг,
Бо у світі крім нього є те, що болітиме більше -
Як от зараз на рясті оцьому раптово розсипаний сніг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975588
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2023
автор: Kлер Клер