Не судіть ви мене
За журливі вірші.
Наше горе страшне
Ятрить душу мені.
Вже давно в нас війна
Убиває дітей,
А у їх матерів:
Ллються сльози з очей.
Материнська любов
Їй немає кінця.
Замерза в жилах кров
Доки йде ця війна.
Ми готові усі
Помагать воякам.
Та в нас сили малі
І не впоратись нам.
Є ж у нас багачі,
В них багато грошей.
Їм байдужі плачі
Матерів і дітей.
Там воюють сини,
Тут жирують пани.
Не добавлять снаги
Матерям вороги.
Там донецькі степи-
У диму і вогні.
Як же дітям рости
В цій реальній війні?
Там снаряди летять,
Все гримить і гуде.
Де солдати стоять
Ворог там не пройде.
Танки й "Гради" гудуть,
БТРи страшні.
І там люди живуть
На граничній межі.
А солдатів тих ждуть
Дома рідні усі.
І серця їх кричать:
"Повертайтесь живі!"
Я не вмію брехать.
І веселі вірші
Я не можу писать,
Як сумні матері.
Не судіть ви мене
За журливі вірші.
Як війна відійде,
Напишу не сумні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2023
автор: геометрія