Ти міг би ростити сина,
А може, ще навіть й дочку...
Та слава твоя нетлінна,
І свічка - в темнім кутку.
Ти міг би зростити ниву,
А краще - вишневий сад,
Щоб пахощі після зливи
І гомін нічних цикад.
Співати “Червону калину”,
Читати вірші Кобзаря...
Та маєм тепер лиш світлину
Того козака-бунтаря.
Вмирають герої, вмирають!
І меркне вогонь в очах.
А пам’ять про них згасає
В байдужих людських серцях.
Вкраїнська земля від болю
Волає, стогне, кричить!
Чотириста років неволі
Ще й нині не час відпочить.
Вмирають герої, вмирають!
Та линуть вони в небокрай.
Там Бога невпинно благають:
“За нашу державу подбай!”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975668
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2023
автор: Ольга Андрійчук