Гавчик.
Раніше мавпою ти був.
Скакав у диких і зелених хащах.
Знов народився, собакою прибув,
На запитання, мабуть: “ Нащо?”.
Нема покою, тиші від тебе,
І не бажаєш сісти трохи.
То лапа чорна щось гребе,
А то зігнувшись давиш блохи
Кидаєшся на грудь,
Скавчиш і тягнешся, і язикам по щоках..
І цього щастя лукавством не зігнуть.
Тім паче, хоч ногою в боки…
А нам в душі, приємно це усе,
Хоч кричимо і неначебто не раді..
Бо задарма даруєш щастя цеє все,
Бо й сам дурієш той собачій ваді.
Ти в очі дивишся і крутиш там хвостом.
І як той хвіст не відпадає?
Я сам люблю тебе. завжди і на потом.
І серце моє щастя не ховає
М. Романьков
02.03.23.
Україна.
Чотириногім друзям присвячую
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975687
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2023
автор: Романьков