в дитинстві здавалось, що нам й Еверест не загата,
і будь-що вирішують бакси з листочків малини.
а скільки побитих колінок минуло? багато?
дурненькі молили аби не лишатись малими.
ну як воно зараз, сидіти планктоном у шефа?
і гуснути, як баговиння, у нурті із траблів.
останні досягнення — клаптик паперу із Шеви
і Німбус стотисячний — себто новенькії граблі.
хоч як комизись — наче спрутом затягує в гузно,
твій коуч розводить руками: "всесилий лиш Сплінтер".
"он Машка "в ресурсі", а в тебе таланти всі грузнуть!
що вдома, в роботі, що в ліжку постійнії спринти".
і так підгорає, так бісить, що дме керосином,
бо вже не достатньо з пісочку зліпити кулічик,
аби пригорнули, хвалою ласкаво зросили,
і цьомали в ранку допоки буденність калічить.
тепер Еверест — щось далеке з Дмитром Комаровим,
а офісні таски під шкіру залізли, зануди.
життя так приїлося гнітом й болотяним ровом,
що ледве тримаєшся, скоро невдачею знудить.
як зараз купити успішність листочком малини?
як стати щасливими, стати такими ж малими?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975869
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2023
автор: Anastasiiith