Баба дідові на вухо,
-Бачила я дивний сон.
Весело та стало сумно,
Цілував мене Платон.
Говорив, що я красуня,
Молитися на мене.
-Бабо, ти себе хоч чуєш?
Стара й глуха тетеря.
-Зберегти не змога вірність,
Кохались ми з Платоном.
Хоч у сні сталася дійсність,
Як нам було чудово.
-Замовчи, досить трендіти,
Ти мене краще не зли.
-Якщо сам не здатен, діду
Тоді нишком сам сиди!
Бігав завжди по дівчатах,
Стільки в тебе їх було?
Зміг би всіх порахувати?
Говорило все село.
Була й в мене купа хлопців,
Самій чому сидіти?
Із фігури стали мощі,
Сухий і ти став, діду.
Посварились баба з дідом,
Що ледве не побились.
-Іди діду, будем снідать,
Бо нам потрібно сили.
Поцілунок діду в лоба,
Подарувала баба.
Ще штовхнула його в бока,
Як пташка щебетала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975918
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2023
автор: Валентина Ярошенко