Ми дітям на спинах писали адресу і номер,
Бо як раптом що, забрати щоб рідні могли,
Ми швидко збирались і їхали у невідомість,
Рюкзак з документами, діти, собаки, коти...
- Поїхали мамо із нами, прошу не лишайтесь!
- Ні доню, ми з татом вже тут доживемо свій вік,
Тут рідне усе, а ти прошу дитино, збирайся
І діток рятуй, як дасть Бог, то побачимось ще.
А інша родина, чекала дитя довгі роки
І от-от з'явитися мало на світ немовля,
Але не судилось... померло у мами в утробі,
Іще не народжене, дуже бажане дитя.
А він воювати пішов як лише одружились
У них були плани на довге, щасливе життя,
А зараз, вона у безпеці, десь там, за кордоном,
А він на війні, аби в нас з вами було життя.
Ці кілька історій - це крапля, із тисяч, мільйонів...
Людей в чиї долі у мить увірвалась війна
Моїх українців, моїх неймовірних героїв,
Тут все зрозуміло, воюємо ми, за життя!
©Марія Скочиліс
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976001
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2023
автор: Марія Скочиліс