7. Гора Замана
Гори на місто давнє впала тінь,
Обрив напроти вулиці кінця,
Лісиста і зелена височінь,
Над шпилем виситься громада ця.
Чутки там, років двісті на вустах,
Про схил, куди не тягне йти людей –
Скалічений олень там був чи птах,
І хлопці зникли, що нема вістей.
Поштар там якось не знайшов села,
Хат і народ ніхто не бачив більш
Із Ейлсбері людей юрба прийшла –
Та поштарю вони кивали лиш,
Що божевільний він, бо сам казав
Про люті очі й рот, що пагорб мав.
VII. Zaman’s Hill
The great hill hung close over the old town,
A precipice against the main street’s end;
Green, tall, and wooded, looking darkly down
Upon the steeple at the highway bend.
Two hundred years the whispers had been heard
About what happened on the man-shunned slope –
Tales of an oddly mangled deer or bird,
Or of lost boys whose kin had ceased to hope.
One day the mail-man found no village there,
Nor were its folk or houses seen again;
People came out from Aylesbury to stare –
Yet they all told the mail-man it was plain
That he was mad for saying he had spied
The great hill’s gluttonous eyes, and jaws stretched wide.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976210
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2023
автор: Віталій Гречка