Ой Тарасе, наш Кобзарю, пророче Великий,
М@cкалі, яких ти лаяв, наробили лиха,
Спопелили, зруйнували і міста, і села,
Українці наші славні ходять невеселі.
Повертав ти українцям мовоньку святую,
М@cкалюки, звірі вражі, нам за неї – кулю.
Розумів ти, наш Тарасе, понад усе волю,
Вороги в нас три століття віднімали долю.
Закликав ти нас боротись за волю святую,
Виборював і в неволі правдоньку отую,
Що украли м@cкалюки і в тебе, і в мене,
Розпускала щовесноньки листячко зелене.
Проростала буйним цвітом та понад лугами,
Будем битись до останку ми із ворогами
За свободу і за правду, за наше наймення,
Від ланів широкополих до неба знамення
Простяглося жовто-синьо над Дніпром, де кручі,
Українців слава лине, корінь в нас могучий.
Не здолають м@cковити нашу славу й волю,
Із ганьбою всі поляжуть у степу і в полі.
Заспіваєм Гімн величний неньки України,
Усі рани залікуєм, зацвітуть руїни
Жовто-синьо і маками – квітом Перемоги,
Усміхнеться калинонька біло край дороги.
В Україну повернуться усі її діти,
Величатимуть Вкраїну в усім білім світі.
І тобі, Кобзарю славний, Великий Тарасе,
Скажуть дружно українці, що мрія збулася.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976403
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А