1.
Вона була тоді страшенно перелякана,
Ходив хтось іноді в її будинку по ночах.
Ганна – вдова, вмер чоловік за ґратами,
Не знала до останнього, хто він – її Роман?
Такий галантний та уважний кавалер.
Одружені були три роки, завжди дарував
Їй квіти та прикраси, обираючи на свій манер,
Але такі вже гарні, її він ними чарував.
Роман мав бізнес свій, таке гадалось їй.
Розповідав він мало Ганні, які веде справи.
Єдиний друг у нього був з ім’ям Вадим.
Той часто гостював у них, допоки сталась драма.
Вадим прибіг до неї, так злякалася тоді вона,
На ньому була кров, легке поранення в плече.
Сказав, що Рома у поліції, облава в них була.
Сховала в подруги, не розуміючи: яка облава, де?
Через два дні він зник, до неї прийшли з обшуком.
Як виявилося, належали вони обох до банди.
Роман й Вадим – грабіжники з чималим досвідом.
Ніде не працювали, але гроше֜й багато мали за֜вжди.
Ганна була шокована, вона не уявляла навіть,
Що її Рома міг займатися такими справами.
Хіба ж так виглядають ті, хто в інших краде?
А згодом зрозуміла те, з якими був він вадами.
Роман завжди робив усе по-своєму, не радився
Із нею він ніколи, вимагав покорення її, хитруючи.
Вона любила чоловіка, нехай лише не свариться,
Погоджувалась із його думками, не задумуючись.
Ще на початку, один раз лише, на неї крикнув він
Та навіть замахнувся, щоб ударити, злякалася його.
Чотири дні мовчала, а той нав’язливо до неї говорив.
Здалось, що агресивний він, та більш такого не було.
2.
Ганна не знала де, в якій тюрмі був чоловік її?
В поліції сказали, що із ним побачитись немає змоги.
Суд був закритий, засудили, потім увезли кудись.
Через півроку повідомили, що він помер раптово.
Все це було так дивно, що не вірилось їй навіть.
Її Романа більш немає, він - крадій, можливо - вбивця.
Вадим десь зник, єдиний він, хто добре про те знає,
Що вони вкрали, адже при обшуку, скрізь було чисто.
Минули місяці з тих пір, як овдовіла раптом Ганна.
З’явився в неї залицяльник, вже півроку, як колеги.
Спокійний, ненав’язливий, Семеном його звати.
Запрошував в кафе, розповідав цікаві із життя сюжети.
Він їй подобався, не мав нічого схожого з Романом.
Після всього֜, що сталося із нею, мала ду֜мки обережні.
Кілька ночей вже чула шурхіт у будинку, коли спала,
Закрившись у кімнаті, боятись почала ночей - бентежні.
Із подругою вже давно не спілкувалися вони тоді.
Та почала від неї сторонитися після історії отої.
Так зрозуміла Ганна, що як дружину злодія, цуралася її,
Не віривши у те, що його справи були їй невідомі.
Кому вона могла тепер розповісти про страх ночей?
Семену, щоб отим злякати? Так покине її зразу ж він.
Але, все ж поділитись вирішила станом тих речей,
Адже упевнилась: хтось уночі в будинку шурхотить.
Семен уважно її слухав, говорила вона дуже довго.
Усе розповіла, й про чоловіка, і про злодіїв нічних.
На диво Ганни, він не втік, пообіцяв допомогти їй, тобто
Провести в неї ніч, щоб перевірити, хто шурхотить.
Вона зраділа навіть, та невже він є такий сміливий?
- А може, краще до поліції звернутись? Мені страшно.
- Не бійся, ми спочатку перевіримо, чи є там лиходії,
А потім вже й поліцію долучимо, їм це розкажеш.
3.
Три ночі вже Семен ночує у будинку Ганни.
Не страшно тепер їй, обрав собі сусідню він кімнату.
Але ніхто не завітав, не чути шурхотіння у вітальні.
Зніяковіла жінка, невже їй все навіялось зі страху?
Четверта ніч, почувся знову шурхіт, аж зраділось.
Хтось дійсно завітав та шурхотить, допоки в коридорі.
Вона підкралась до дверей, прислухалась та зачаїлась.
Із тріском залетіли поліцейські та скрутили ко֜гось.
Не розуміючи нічого, Ганна вискочила із кімнати.
Побачила Вадима і, о диво, свою подругу в кайданках.
Семен допитував їх, поліцейські поруч лиш стояли.
- Це - моя подруга, а це – Вадим, дружив з Романом.
Він – слідчий, зрозуміла, а навіщо був той маскарад?
За нею слідкували, а які події їх до цього спонукали?
У неї в голові одразу вишикувався з питань парад.
А подруга тоді сказала, що Вадим пропав… Збрехала.
Усі пішли, залишивши її одну в будинку, Семен та֜кож.
Сказав їй, що усе розкаже потім, коли скі֜нчить допит.
Вона така шокована подіями, коли пішли, то була рада,
Чекала злодіїв, а то свої шукали щось у неї в домі.
Вона прийшла до нього в кабінет, він викликав її.
- Сідай, все розповім тобі, лише уважно мене слухай.
Твій чоловік – убивця, рік тому він втік з тюрми.
Ми слідкували за тобою, думали, що повернувся.
Поранено було тоді Романа, але розвіявся він, наче.
Багато залишилось крові, та не знайшли усе ж його, -
Він зупинився на хвилину, Ганна сидить і плаче.
Давно Семену зрозуміло - не знала усього цього.
- Прошу тебе, послухай, він небезпечний дуже.
Багато крові на його руках, навіть жінок вбивав.
Я зараз розповім тобі таке, що розбентежить душу,
Але така вже доля, тримайся, Вадим мені все розказав.
4.
Створив цю банду ще твій батько, він знайшов Романа.
Йому потрібен виконавець був, що здатний убивати.
Вони влаштовували на дорогах свої криваві полювання.
Автівки дорогі, готівка, також прикраси із жінок знімали.
Багато років не могли ми їх знайти, вже майже десять.
Твій батько майстром був на збройному заводі, пам’ятаєш?
Чимало зброї виніс в ті роки, її ховав надійно десь він,
Коли їх скоротили з друзями, то й вирішив таке почати.
Твоя матуся, як і ти, уявлення не мала, звідки гроші
З’являлися у чоловіка, він байки֜ всілякі їй розповідав
Про бізнес з друзями, командировки всі його робочі,
А він із бандою, в той час, грабунками лиш промишляв.
Купив будинок гарний вам та поміняв свою машину
На більш дорожчу, ти поїхала навчатись за кордон.
Таку обрав собі криваву, ненажерливу стежину,
Але п’ять років вже минуло, як трапився злий рок.
Твої батьки загинули у автокатастрофі несподівано.
Ти повернулась, кинувши навчання через це.
Усе було підстроєно, пошкодження експерти виявили.
Денис нам все підтвердив, то Роман зробив таке.
Хотів він більшу частку мати, але батько твій відмовив.
Тоді він вирішив усе собі забрати, навіть і тебе.
Ховав твій батько гроші та коштовності у вашім домі.
Майже одразу одружився на тобі, щоби знайти усе…
Ганна зняла з себе прикраси та поклала на столі.
Вони пекли їй руки, які від несподіванки дрижали.
Їй стало холодно, зали֜шитись хотілося тепер на самоті.
Стіни будинку скрізь писали: «дім убивці», наче на скрижалі.
Вночі вона прокинулась від його погляду, був поруч
Роман, живий-здоровий, але чужий вже погляд той.
Вбивця її батьків… Його тепер ненавиділа мимоволі.
Колись дуже кохала, була осліплена його красой.
5.
Вродливий він, хоч на п'ятнадцять років старший
Від неї, зачаровував жінок, адже манери гарні мав.
Тепер лиш знала, що все у ньому створене із фальші.
Жорстокий вбивця - чоловік її, з яким три роки прожила.
Вона злякалася, але трималась, щоб не видати себе.
Він посміхався, його посмішка злорадною була.
- Навіщо ти прийшов сюди? Про тебе знаю тепер все.
Ти вбив моїх батьків, я зрадила їх, бо була тоді сліпа.
- Збирайся, за тобою я прийшов, потрібна ти мені.
Ніколи я не планував своє одруження, тобою захопився.
Я – звір, звичайно, але поряд із тобою омиваються мої
Криваві справи, твоєї чистоти на двох достатньо, ще лиши֜ться.
Не знав я, що бувають ось такі відверті та наївні люди.
Нічого не просила, довіряла та любила лиш за те,
Що був з тобою поряд, хотілося сховати свою грубість.
Можливо, це і є кохання, зачарувала, мабуть ти мене.
Коли приходив у цей дім до тебе, то одразу забував -
Хто я такий, був із тобою тим, кого із мене ти ліпила.
Ми грабували тих людей, я без жалю всіх убивав,
Але з тобою, в мене виростали білосніжні крила.
Нема в нас більше часу, не зали֜шу я тепер тебе.
Мені потрібна ти, допоки дихаю, живу іще на світі.
Усі скарби заховані в стіні, охороняло ліжко їх твоє.
Далеко ми поїдемо з тобою, через годину треба вийти.
- Нікуди не поїду я, як хочеш - вбий, тобі це звично.
Померли вже в мені колишні ті наївність та довірливість.
Ким би не був мій батько, нехай простить мені Всевишній,
Дуже любила я його і маму, а ти відправив їх у вічність…
Вже через декілька хвилин вона сиділа зв’язана у кріслі.
Роман дістав всі гроші з-під її кроваті та коштовності.
Багато там всього було, затаєне в надійнім місці.
Не уявляла навіть, що таке багатство там приховано.
6.
Вони з будинку вийшли, Ганну вів, мов арештантку.
Рюкзак важкенний із добром, був за плечима в нього.
Було ще темно, але скоро вже почнеться час світанку.
Лиш до машини підійшли, упав Роман раптово.
Був мертвий він, не чула пострілу, то – снайпер.
Не встигла і злякатись навіть, дуже скоро усе сталось.
Підбігли поліцейські, мовчки дивилась на них Ганна.
Семен з’явився, розв’язав її, наче в тумані те ввижалось.
- Навіщо ви його убили? – вони уже сиділи у будинку.
- Не міг ризикувати я тобою, Роман був небезпечний.
Ти знаєш де ховався? Увесь цей час жив у провулку,
Що поряд із тюрмою, у жінки, яка сховала під час втечі.
Місяць тому знайшли її убитою, так їй віддячив
За те, що врятувала, лікувала, годувала майже рік.
Не зразу зрозуміли, що то він, ніде не накосячив.
Сусід впізнав на фото, якось таємно бачив його він…
Минув вже рік, Ганнуся народила дівчинку Катрусю.
Нічого не залишилось у неї, все конфісковано судом.
У скромній чоловіковій квартирі мешкають, «однушці».
Вона дуже щаслива, хоч і тісняться там усі гуртом.
Семен, той слідчий – чоловік її, закоханий в дружину.
З появою доньки, вже має двох дівчаток найдорожчих.
Вони завжди хвилюються за нього, дружня в них родина.
Хай береже його любов їх, від небезпечних намірів ворожих.
Бувають різні таємниці долі, заплутані в ній лабіринти.
Ми можемо блукати довго в них, якщо ворожа воля є.
Але, все ж хочеться, щоб посилала доля вихід світлий
Всім людям з чистою душею, хай щастя в домі їх живе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976567
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2023
автор: ЭленБрус