12. Ревун
Казали по Брігс Гілл не йти мені,
Шосе, колись до Зору те вело,
Де Гуді Воткінс учинила зло
Й повісили її в ті чорні дні.
Та я не слухав і ось бачу там –
Котедж в лозі, посеред тіні скель.
Забув я про мотузку з конопель –
Був дім, як новий, всупереч рокам!
Я задивився, як згасає день,
Та рикнув хтось з кімнати нагорі,
Крізь плющ промінчик то пробив лишень
І я відчув той погляд на собі!
В нестямі мчав я, як побачив «це» –
Чотири лапи і людське лице.
XII. The Howler
They told me not to take the Briggs’ Hill path
That used to be the highroad through to Zoar,
For Goody Watkins, hanged in seventeen-four,
Had left a certain monstrous aftermath.
Yet when I disobeyed, and had in view
The vine-hung cottage by the great rock slope,
I could not think of elms or hempen rope,
But wondered why the house still seemed so new.
Stopping a while to watch the fading day,
I heard faint howls, as from a room upstairs,
When through the ivied panes one sunset ray
Struck in, and caught the howler unawares.
I glimpsed—and ran in frenzy from the place,
And from a four-pawed thing with human face.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976572
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2023
автор: Віталій Гречка