В мерехтінні і кіптяві свічки…

В  мерехтінні  і  кіптяві  свічки...


В  мерехтінні  і  кіптяві  свічки,  
Я  пишу  тобі,  мила  моя.
Зверху  вибухи  землю  калічать,
Засівають  залазом  поля.
А  в  бліндажному  мороці  ночі,
Лиш  приглушено  світить  екран.
На  якому  твої  карі  очі,
Що  зціляють  від  тисячі  ран.

Я  не  буду  писати  про  втрати,
Про  поранення  й  смерті  в  бою.
Як  не  хочеться  гірко  вмирати,
Перекресливши  долю  свою.
Важко  розумом  це  осягнути,
Я  душею  і  сердцем  загруб.
І  так  хочу,  так  хочу  відчути,
Поцілунок  твоїх  ніжних  губ.

Не  писатиму  я  про  тривоги,
Про  пролиті  кров,  сльози  і  піт.
Пекла  схожені  стежки-дороги,
Де  залишився  кожного  слід.
Про  життя,  ту  останню  хвилину,
Що  кричала  недобре,  як  крук.
А  я  чув  крізь  вогнену  лавину,
Твого  голосу  ніжного  звук.

Я  напишу  тобі  про  світанок,
Що  зустрінеш  в  обіймах  моїх.
Про  кохання  до  тебе  без  тями,
Про  щасливий  і  радісний  сміх.
Як  народим  синів  ми  і  дочок,
Як  роквітнуть  садки  на  весні.
Проросте  молоденький  лісочок,
Там  де  рвалось  коріння  з  землі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976616
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2023
автор: Костянтин Вишневський