Нарешті я бачу Сузір'я над Містом,
Бо вимкнуло Місто всі вікна свої.
Намистам Сузір'їв замало вже місця,
Їм тісно над Містом, - вогні на вогні.
Коли ще побачу Юпітер, Венеру;
Тримає в обіймах своїх її він,..
Всі навстіж небесні і вікна, і двері...
Якби ж то не в пору цю розквіту війн!
Вони ж не бувають без згарищ і грому,
Без рік вогняних і кривавих вогнів,
Які засліпляють Сузір'я й потому
Спалахує в Місті, як полум'я гнів.
І війни ідуть під Всевидящим Оком,
Що спостерігає за кожним їх кроком,
Криваві всі засоби їхні в ходу.
Кому і яким це повернеться боком,
І хто ще потрапить під смертну ходу,
Тих їхніх кривавих парадів і маршів,
Де Маршали Смерті на конях блідих,
Від диму і смороду м'яса в курАжі;
І крок уже кожний, - то смертний є Гріх!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976811
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2023
автор: Рунельо Вахейко