ПРИГОДИ У СОЛОДКОМУ КОРОЛІВСТВІ

В  королівстві  Цукорокко,
Де  жили  всі  без  нудьги,  
Головна  ріка  Сиропка
Затопила  береги.

Розлилася  вшир  водиця,  
Наробила  всім  біди.  
Повінь  –  зовсім  не  дурниця.  
Всі  тікають  хто  куди.  

Шоколадки  та  іриски
Пліт  будують  з  "сі-сі-стік"*.  
Підбирається  вже  близько
Той  сиропковий  потік.

Зайченята  з  шоколаду
Скачуть  до  Цукрових  гір.  
Рятувальники  від  влади
Роздають  усім  зефір:

Тих,  хто  плавати  не  вміє
Він  врятує  від  біди...  
А  ріка  все  скаженіє,  
Вже  пів  міста  у  воді!

Аж  до  вафельних  палаців  
Підбирається  вода:
–  Гей,  містяни,  всі  на  працю,  
Бо  стіна  вже  осіда,  

Тріснула  грильяжна  плитка!..
У  столиці  крики,  шум.  
Роздає  накази  швидко
Сам  король  Рахат-лукум.  

                         ***

Із  льодяників  загони
Генерал  Еклер  веде.  
Всі  здолає  перепони,  
Вихід  всюди  він  знайде!  

Влаштувавши  переправу,  
Двох  солдатів  підізвав:
—  Ви  дізнайтесь  в  чому  справа,  
Повінь  цей  всіх  здивувув.  

Не  було  раніш  такого,  
Щоб  Сиропка  розлилась.  
Вирушайте  у  дорогу.  
Йдіть!  Щоб  справа  вам  вдалась!  

І  Дюшес  із  Барбарисом
Рюкзаки  зібрали  враз
І  на  кониках  з  ірису
Мчать  виконувать  наказ.

                 ***

Скачуть,  скачуть  вздовж  потоку,  
Вже  втомились  скакуни.  
Бачать:  впали  у  Сиропку
Карамельні  валуни,

Річку  перегородили  –
Їй  текти  нема  куди.  
Що  ж,  причину  дослідили.  
Як  позбавитись  біди?  

Каже  Барбарис  Дюшесу:
Винен  тут  Солодкогриз.  
Він  від  голоду  чи  стресу
Нам  зробив  такий  сюрприз.  

Хитрий  він  й  злодійкуватий.  
Дім  у  нього  –  це  нора.  
Мабуть,  нор  нарив  багато  –
І  розсипалась  гора.  

Впали  валуни  у  воду  –
От  тому  й  переполох.  
Та  усунути  цю  шкоду
Не  під  силу  нам  удвох.  

А  Дюшес  відповідає:
—  Слухав  я  міські  плітки
Й  чув:  старенька  проживає
У  лісах  біля  ріки.  

Кажуть,  що  вона  все  знає,  
Курагою,  наче,  звуть.  
—  Ну,  в  нас  виходу  немає.  
Ми  повинні  в  неї  буть.  

Скачуть  не  одну  годину.  
Вечоріє.  Скоро  ніч.  
Раптом  чують  запах  диму:
—  Хтось  тут  поруч  топить  піч.  

Бачать:  прянична  хатина.  
Тут  стара  живе,  мабуть.  
Подивилися  у  вікна:
Приймуть  їх  чи  проженуть?  

Двері  бабця  відчинила:
—  Хто  прийшов  до  мене,  га?  —
І  рукою  поманила:
—  Прихистить  вас  Курага.  

Зараз,  трохи  почекайте  –
Самовар  мій  закипить.  
Їжте,  пийте  й  спать  лягайте,  
Завтра  будем  говорить.  

І  льодяники  на  ранок
все  старій  розповіли.  
Їм  вона  після  сніданку
Дала  гілку  омели́

Й  каже:  —  Ось  чарівна  гілка.  
Вам  вона  покаже  шлях.  
Буде  вам  вона  за  стрілку
У  лісах  і  у  полях.  

Приведе  аж  до  дракона,  
Звуть  його  Наполеон.  
Найдобріша  він  персона,  
Хоч  на  вигляд  і  дракон.  

Допоможе  він  у  справі.  
Хто  могутніший,  ніж  він?  
Ну,  вперед,  солдати  браві,  
Й  передайте  мій  уклін.  

Попрощалися  з  старою
Два  льодяники  –  й  в  похід.  
Слідують  за  омело́ю.  
Гілка  їх  веде  на  схід.

                           ***

Довго  їхали  чи  швидко,  
Бачать:  гір  високих  склон.  
Немалу  печеру  видко.  
Мабуть,  там  живе  дракон.  

Раптом  гори  затремтіли
І  почувся  грозний  рик:
—  Хто  ви  і  чого  хотіли?!  
Барбарис  аж  ледь  не  втік.  

А  Дюшес  –  той  не  злякався:
—  Добрий  день,  Наполеон!  
Й  Барбарис  вперед  подався:
—  Вас  вітаємо,  дракон!  

Привезли  уклін  від  бабці,  
Звуть  стареньку  Курага.  
—  Як  вона  там  поживає?  
Її  знаєте  хіба?  

—  Нам  вона  допомагала
Та  направила  до  Вас.  
—  О,  тоді  це  вже  не  мало,  —
Все  кажіть,  не  гайте  час.

І  льодяники  дракону
Все,  як  є,  розповіли.  
—  Серед  річки  перепона?  
Добре,  що  мене  знайшли.  

Це  для  мене  не  питання,  
Перепону  приберем.  
Тільки  вам  я  дам  завдання:
За́гадку  з  солодких  тем.  

Не  казала  вам  старенька,  
Що  я  за́гадки  люблю?  
Відгадайте-но  швиденько
Мою  за́гадку  одну:  

Що  у  світі  найсолодше?  
Дайте  відповідь  скоріш.  
—  Так,  питаннячко  хороше.  
Може,  це  ізюм  киш-миш?  

Шоколад?  Медовий  пряник?  
Мармелад?  Халва?  Ірис?  –
Сипле  назвами  льодяник,  
(той,  що  звався  Барбарис).  

А  дракон  почухав  вухо,  
Посміхнувся  і  сказав:
—  Відповіді  я  прослухав:
Ти,  солдате,  не  вгадав.  

Може,  друг  твій  відгадає?  —
До  Дюшесу  він  звернувсь.  
—  Звісно,  відповідь  я  знаю,  
Та  промовити  боюсь,

Бо  це  їсти  неможливо.  
—  Що?  —  Пита  Наполеон.  
—  Може,  відповідь  і  дивна,  
Найсолодше  в  світі...  сон.  

—  Ти  вгадав,  льодяник  бравий.  
Твоя  відповідь  –  не  бред.  
Вирушаймо,  часу  мало.  
Ви  –  на  спину  –  і  вперед!  

Ось,  на  спині  у  дракона
Два  льодяники  летять.  
—  Он  туди,  Наполеоне,  
Бачиш,  скали  мерехтять.  

І  дракон  спустився  нижче
Й  сів  на  березі  ріки.  
—  Роздивлюся  якнайближче  
З  карамелі  острівки.  

Це  з-за  них  у  королівстві
Повінь  стався,  видно  це.  
Тут  одне  потрібно  дійство:
Розтопити  їх  –  і  все.  

Виконаю  обіцянку.  
Тільки  де  ж  Солодкоїд?  
Як  пальну  вогнем  з  горлянки  –
Вмить  піджарю  на  обід.  

Це  Солодкоїд  почувши,  
Вилізає  вмить  з  нори:
—  Що  за  методи,  прибульці?  
Принесли  б  мені  дари  –

І  не  треба  йти  у  наступ.  
Сварки,  бійки  –  це  пусте!  
Про  зубну  я  мрію  пасту.  
Ви  мені  її  дасте?  

Я  залишу  рідні  гори,  
Бо  набридла  карамель.  
І  піду  робити  нори
Посеред  Цукрових  скель.  

І  дракон  тут  здивувався:
Як  звірятко  це  карать?
—  Ще  з  таким  не  зустрічався!  —
Й  заходився  реготать!  

—  Ось,  візьми  і  пасту,  й  щітку  —
Зуби  треба  берегти.  
—  Ох,  поважив  ти  сирітку,  
Зміг  мені  допомогти.  

Вмить  Солодкоїд  зібрався,  
Взяв  дари  —  і  зразу  втік.  
А  Дракон  з  вогнем  погрався  –  
Відновив  ріки  потік.  

Валуни  всі  вмить  розтали,  
Як  Дракон  вогнем  дихнув.  
—  Допоміг  я  вам  у  справах?  
Обіцянку  не  забув!  

—  Здравий  будь,  Наполеоне,  
Ти  нам  дуже  допоміг!  
А  тепер  нам  час  додому.  
—  Залишайтесь  на  ночліг.  

Незабаром  сонце  сяде.  
Не  поїдете  ж  у  ніч?  
Пригощу  вас  мармеладом
Й  ліжко  дам  вам,  звісна  річ.  

—  Згодні  ми,  Наполеоне.  
Заночуємо  тоді.  
Завтра  вирушим  додому.  
—  От  і  добре.  Ну,  ходім.  

А  на  ранок  із  Драконом
Розпрощались  молодці.  
—  Все,  ми  їдемо  додому.  
Дуже  дякуєм  тобі!  

Ти  тепер  наш  друг  найкращий.  
Ну,  бувай,  Наполеон!..  
В  посмішці  розкривши  пащу,  
Довго  їм  махав  Дракон.  

                         ***

Повернулися  солдати  –
Чують  скрізь  святковий  шум.  
Запросив  їх  у  палати  
Сам  король  Рахат-Лукум:

—  Ви  герої,  безумовно,  
Заробили  ордени.  —
Обійняв  обох  любовно:
—  Вам  відпустка  до  весни!  

Цілий  місяць  святкували
Всі  у  селах  та  містах
І  героїв  прославляли
У  баладах  та  піснях.  

В  королівсві  Цукорокко
Все  спокійно,  як  завжди.  
Річка  головна,  Сиропка,  
Більш  не  коїла  біди.  

*сі-сі-стік  –  м'яка  карамель  у  вигляді  соломинок

Ілюстрація  з  інтернету

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2023
автор: Денисова Елена