15. Антарктос
Був сон і шепотів там птах величний
Про чорний конус, де полярна ніч,
Той довго ріс крізь льоду щит одвічний,
Стоїть, сумує, з самотою віч-на-віч.
З життєвих форм – немає там нічого,
Бліді полярні сяйва – ось і все,
Блиск сонць на стінах артефакту того,
Що Старші смутно згадували ще.
«Природи забаганкою» б назвали,
Це люди, як помітили б ще де,
Шепоче птах: «Льоди все приховали,
На глибині воно – міркує, жде».
Спаси Господь, від мертвих тих очей,
Що в милі нижче, попід конус цей.
XV. Antarktos
Deep in my dream the great bird whispered queerly
Of the black cone amid the polar waste;
Pushing above the ice-sheet lone and drearly,
By storm-crazed aeons battered and defaced.
Hither no living earth-shapes take their courses,
And only pale auroras and faint suns
Glow on that pitted rock, whose primal sources
Are guessed at dimly by the Elder Ones.
If men should glimpse it, they would merely wonder
What tricky mound of Nature’s build they spied;
But the bird told of vaster parts, that under
The mile-deep ice-shroud crouch and brood and bide.
God help the dreamer whose mad visions shew
Those dead eyes set in crystal gulfs below!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977013
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2023
автор: Віталій Гречка