Скриплять ,старечо ,край дороги ясени,
Вже й крони посивіли в них могутні...
Немов дрімають ... Сняться віщі сни,
Згадують літа всі незабутні.
Вони стоять уже тут довгі роки.
Шумлять гіллям , із вітром гомонять.
І битий шлях цей,і ті поля широкі
Судилось їм весь вік охоронять
Від бурі , сніговиці і від гроз.
В тіні не раз прохожі спочивали.
Наслухались всього : байок , порад , погроз,
Шуміли ... І нікому не сказали.
А скільки таємниць у їх гіллі,
І скільки сивини у їхній кроні.
Стоять , як велети , край шляху ,у імлі,
Село здаля , неначе на долоні.
Багато бачили дерева на віку...
Наша історія записана в листочки:
Війни і голод, злидні в повитку,
Мужні в борні наші сини і дочки.
А нині , їм судилось споглядати,
Як солдата везли "на щиту",
Як божЕволіла від горя мати...
Їм не забути біль оту гірку.
І заскрипіли крони ясенів,
Схилили ,в тузі ,своє дуже віття...
Але підняв їх подих весняних вітрів ,
І віра в те , що прийде пора літня!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977198
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2023
автор: Калинонька