Упала хрустальная ваза,
В полете секундно зависла,
Так хрупко, как чистые смыслы,
Заметны для сердца, не глаза.
И вдребезги, пола коснувшись,
Одразу вона розлетілась.
Душа відірвалась від тіла,
Момент рівновагу порушив.
Цей світ кришталевий, як ваза.
Тонкий, наче подих дитини.
Ніщо не лишилось незмінним
Падінням усього й одразу.
І брязкають скельця розбиті.
Від звуку птахи стрепенулись,
Момент перекреслив минуле
Й майбутнє, лишивши лиш миті...
А миті, як скельця, руками
Складати, складати, складати...
І рушать у битву солдати
Роками, роками, роками...
На рівні вселенського часу
Роки - це не більше, ніж миті.
Та серцю властиво щемити
Від тої розбитої вази...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977222
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2023
автор: Оксана Рибась