Сьогодні Київ знов без світла,
А я... самотня та відкрита...
Із тими, з ким не можна, хочу говорити,
Почну, мабуть, вз того, що вже кинула курити,
Вишневського міняю на Шевченка,
І сльози скрапують тихенько...
Я трохи підготуюсь, ще раз зважу "за" і "проти",
Знайду відмазку, щоб хоч на трішечки злиняти із роботи,
Шістсот вісемдесят - між Києвом та Львовом,
І я дуже скоро приїду, обов'язково.
Мої тридцять дихають в потилицю,
І дуже хочу обміняти "нуль" на "одиницю"*.
І взагалі, в житті якийсь з'явився сенс,
А у сни вперто вривається ласт денс**...
Звільняю пам'ять телефона, -
Знайомі лиця й незнайомі,
Намагаюсь жартувати з покер-фейсом***,
Відучуюсь лаятись рефлексом,
Сумую трохи за минулим,
І дякую, навіть собакам сутулим.
Я знов пишу, бо це найкраще, що вдається,
Та інколи пронизує - до мозку і до серця,
Пишу, бо маю ще сказати так багато...
Пишу, аби не стало пізнувато...
* - мається на увазі двійкова система числення;
** - last dance - останній танець (колись я танцювала і трохи чудила);
*** - poker face - обличчя, яке не висловлює свої почуттів.
16.03.23 р. Київ, Україна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977232
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2023
автор: Маргарита Мельничук