Хоч ти давно не наша, та дозволь
Згадати споконвічних старожилів.
Ти стільки років вірно нам служила
У затінку замріяних тополь.
Від глечиків – рябить ошатний тин:
Блакиттю барвінковою укрився.
А пахощі рясного чорнобривця
Продовжують життям за мною йти.
Розчулює побачення старе –
Рука дівоча у міцній юначій,
Весняна злива спогадами плаче,
Хоч вже усіх історій не збереш.
Жили тут люди добрі та прості,
Здобутки мали й втрачені надії,
Я так давно прийти до тебе мрію,
Торкнутись білизни забутих стін.
Тепер у тебе – надсучасний стиль,
Висока огорожа – справжні мури,
Та спогад геть про інше серце бурить:
Хатино, ти розлуку нам прости…
До тебе зі сльозами підійду,
Заплачу за померлими старими.
І десь з небес обізвуться незримо
До нас, хатино, бабця і дідусь….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977390
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.03.2023
автор: Білоозерянська Чайка