Усе минає, пливе у вічність,
Лишає спогади часом млійні.
І попри розвитку динамічність
Усе вмирає... Лише не війни!
Вони проходяться по століттях,
Ховають в кожному крематорій,
Щораз нові несучи жахіття
По колу писаних вже історій.
Набравши попелу повні жмені,
Малюють страх на людських обличчях,
І набивають комусь кишені,
Що символічно і прозаїчно.
Чумою лізуть на добрі хати,
Все гірші струшуючи ракети,
А як набридне - ідуть дрімати,
Чи залягають на дно планети.
О, скільки їх, молодих і вільних,
Ще не пізнавши утіх любові,
Було підкошено в клятих бійнях,
Було розмазано в морі крові.
А люди родять нових героїв
На забаганку одвічним війнам...
І в цім хао́сі біди такої
Життя триває, хоч як не дивно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977425
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.03.2023
автор: ЛУЖАНКА