На мертвій смузі квіти,
Немов маленькі зовсім діти,
Свої здійняли в небо оченята,
І пелюстками простягнули рученята.
Дрижать маленькі не від вітру,
Квіту свого втрачаючи палітру,
А від нещадних вибухів війни,
Яку нацисти «руськаміра» почали’.
Який то «мир» карателів кремля,
Де плач дітей над згарищем луна,
Коли ховають нелюди ординства
Свої стволи за спинами дитинства.
Та з боягузтвом власного садизму,
Негідники кремлівського фашизму,
Вже і з подвір’їв шкіл та дитсадків
Стріляють в мир з усіх стволів.
Лиш тільки квіти мовчки плачуть,
Бо оченята жах той весь їх бачать,
І тихо падають під зливами снарядів,
Не від дощів, а від кривавих «градів».
Смерть косить квіт весь навкруги,
Що на кривавій смузі у вогні.
Між смертю і життям та смуга пролягає,
Та тільки там «нейтральності» немає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977632
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2023
автор: Юрій SH(Шторм)