17. Згадка
Там степ безмежний, кам‘яні плато,
Тягнулись скрізь у зоряній ночі,
Багать чужих, мов відблиски свічі,
На шкурах звірів, що не знав ніхто.
На південь далі схил в рівнині йшов,
До вигнутої хвилею стіни,
Немов пітона древнього спини,
Що скам‘янів давно і захолов.
В розрідженім повітрі я тремтів
І дивувався, як попав сюди,
Когось я в сяйві вогнища узрів,
Хто знав мене і мовив: «Підійди».
Під каптуром, дивлюсь – мерця лице,
Пішла надія – зрозумів я все.
XVII. A Memory
There were great steppes, and rocky table-lands
Stretching half-limitless in starlit night,
With alien campfires shedding feeble light
On beasts with tinkling bells, in shaggy bands.
Far to the south the plain sloped low and wide
To a dark zigzag line of wall that lay
Like a huge python of some primal day
Which endless time had chilled and petrified.
I shivered oddly in the cold, thin air,
And wondered where I was and how I came,
When a cloaked form against a campfire’s glare
Rose and approached, and called me by my name.
Staring at that dead face beneath the hood,
I ceased to hope—because I understood.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977641
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2023
автор: Віталій Гречка