Можливо, все поли́шити – і краще,
При першій же нагоді – і втекти,
Де ріки з молока течуть ледащо,
Та ще і на обставини там доректи.
Де набагато легше бути «патріотом»,
Коли не виють повсякчас сирени,
Віддаючись із закордону всім чеснотам,
Складати самовіддані катрени.
Так, безумовно, треба виїжджати,
Де вже міста від вибухів палають.
Та є, хто тільки «свято» хоче мати,
По закордонах «манни» все шукають.
Ще і свербить їм всіх повчати,
Собі за келихом ігристого вина,
Як краще жити, і про що писати,
Бо ж і дале́ко там від них війна.
Та вірю в тих, хто залиши́вся з нами,
І негаразди всі упевнено знесе.
Як і пишаюся дітей своїх думками,
Все пам’ятаючи їх відповідь про це:
«Ми не бажаємо кудись тікати» –
Коли зайшла з ними розмова,
– «Бо, перестанемо себе і поважати.
Краще життя нам будувати вдома.
Якщо ж покинуть всі рідну країну,
То що вже в ній зали́шиться надалі.
Легше за все – втекти в важку годину.
Але, гідніше щось самим робити далі.
Тут народилися, і тут наш дім,
І нашим дітям тут ще далі жити,
По закордонах не ковтати чужий дим,
А свій дім краще закордонного зробити».
І досі згадую слова ці у важкі часи.
Тому і сам, де зараз бути треба.
Ми залишаємось, хай знають вороги!
І нашу Мрію ми підіймемо у небо!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977837
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2023
автор: Юрій SH(Шторм)