Там берізка в гаю
Зажурилась одна...
Хто її захищав:
Того більше нема...
Біля неї стрункий:
Клен високий зростав,
Від негоди - біди
Він її захищав...
Не забула вона,
Як він ніжно колись:
День і ніч шепотів:
"Посміхнись, посміхнись!"
Її пам"ять жива,
Як святий ореол,
Ніби чує слова:
Про любов, про любов!
Де взялася рука:
І жорстока, й німа,
Що зрубала його,
Тепер клена нема...
У листочках її
Вітерець шелестить,
І вчувається їй:
"Не журись, не журись!"
Там береза в гаю
Постаріла одна...
Знов шепоче:"Люблю!"
Хоч вже клена й нема...
Та в уяві її:
Він живий, як колись...
І шепоче вона:
"Ти мене там діждись!"
Хоч минули роки,
Не забула вона...
І вчувається їй:
"Ти кохана моя!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977844
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2023
автор: геометрія