Розмови чуєш, не завжди від душі,
Про сумнів ти, не напишеш у вірші,
І передать не зможеш хвилювання,
Бо сам, на краще маєш сподівання,
Тобі здавалось, під час спілкування.
Як – так, а може, людина нещира,
Вже підкрадається в душу зневіра,
На що багата? Загубила щирість?
Не притаманна їй любов і милість?
Зло посилилось? Його не позбутись?
На жаль із ним, не раз можна спіткнутись.
Собі зашкодити, блудити в пітьмі,
І врешті- решт, ти враз подібний зимі.
На якийсь час, душа мов скрижаніла,
Та чи вона, собі цього воліла?
Певно війна, все ж свою роль зіграла,
Смерть, безнадія, щодень пристрашала.
Душу ятрила, темнота при землі,
Жура і біль, що принесли москалі.
Та озирнися, вже буяє весна,
Мрій і надійся, закінчиться війна.
Душа зігріється, розтане крига,
Хоч і на мить, підкрадеться інтрига.
Та тут вже доля… тобою скерує,
Пробудить мозок, серденько відчує,
Трохи полегшення, хоч й мокре чоло,
Ти відчуваєш, зміг побороти зло.
Із часом, станеш щирим і добрішим,
Певно, як всі та вже будеш мудрішим,
Пізнаєш гордість, тож на душі ліпше,
Тепер і друзів, вже зустрінеш більше!
До свого серця, прислухайся, почуй,
Усі мости, що зруйнував, відбудуй!
Ти зрозумієш, вернуть щирість вдасться,
Й твоє життя, відчує солод щастя!
09.03.2023р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977914
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2023
автор: Ніна Незламна