Набуває життя не помічене вчасно пророцтво:
ти один посеред листопадового вельтшмерцу,
вечір п‘ятниці, на язику кислий присмак оцту.
Та в самотності тільки й почуєш серце.
Жовтий присмерк співає протяжно, як той безхатько,
що для себе обрав більш нічого в житті не мати.
І якби ж як колись поділитись цим співом з батьком,
і якби ж прочитала ці вірші мати!
Та обидва далеко — давно і надовго — від тебе,
або ти віддалився, як, власне, і має бути.
Бог тинявся між вами, співав, причитав, як ребе,
але згодом і сам втомився від смути.
Наїжачена осінь із присмаком кислого грона,
неприборкана лють, непролазні вечірні хащі.
Найважчий зі спогадів твого дому
і є найкращим.
Осінь'22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978001
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2023
автор: Артем Падалкін