В одному лісі, затишний був він,
Багато років жили звірі дуже дружно.
Цар звірів Лев давно уже хворів,
Левиця зберігала силу, ще потужну.
Всі знали, що цариця мала норов
Та принципи, не дозволяла ображати
Слабких та немічних, то не дай Боже
Побачить, викине із лісу, немов з хати.
Тому, напевно, й панував порядок,
Бо, як то кажуть: «Риба гниє з голови».
Лев був старіший, сили вже пішли на спадок,
Левиця ще трималася, хоч ноги - теж слабкі.
Та ось, одного разу, із чужого лісу
Забрів до них Шакалик молоденький.
Такий вже гонорний, але повіса.
Чіплявся до старих тих, що слабенькі.
Всі звірі у жіночій статі, трохи старші,
Були для нього, мов старі вже шкапи.
Ніякої поваги, до старійшин навіть,
Не мав, принижував їх і тому був радий.
Звірі пішли за допомогою до їхньої цариці.
Вона уважно вислухала кожного окремо.
Так болісно їй стало, гнів зріс у Левиці,
Пішла його шукати, аби лиш недаремно.
Півдня ходила лісом, бо він був немаленький.
Навіть втомилася, Шакалик поки не знайшовся.
Тут чує, хтось кричить їй голосом мерзеним:
- Гей, стара вішалка, живеш вже дуже довго.
Старі часи ще згадуєш, напевно, маєш втіху
У тому, мов, як добре ми усі колись жили…
На нього озирнулася, а він – такий немитий,
Бридкий Шакал, чумаза морда та гнилі клики.
Вона зробила вигляд, що спіткала неміч,
Втомилася та ледь-ледь ноги втримують її.
Впритул підскочив та почав глумитись з неї,
Слиною бризкає… На них з дерев дивилися Сичі.
Всі в лісі знали хитрощі Левиці та чекали,
Що буде далі, як його провчить зараз вона?
Коли вже добре він поглинув в «вакханалії»,
Цариця різко повернулась та пенделя йому дала.
Потім підскочила та лапою по гидкій морді
Йому урізала, далеко відлетів Шакалик той.
Сидить в калюжі він, весь з переляку чорний.
Такого не чекав, з-під нього засмерділо щось.
Поглянув він, а то – лайно під ним, і так багато.
- Невже, це все моє воно? – поставив запита֜ння він?
- Усе оте лайно – твоє, - відповіли йому звірята.
Зібрали його речі та відправили назад у чужий ліс…
Яка ж мораль цієї байки? Хочеться мені дізнатись.
Невже усе отак, лиш силою вирішувати треба?
Якщо якийсь Шакалик собі дозволить познущатись
Із тих, хто слабший, то лише - в морду? В тім потреба?
Виховувати пізно вже його, слабка тепер наука.
Глумитись хочеться Шакалику, бо відчуває силу.
Не знав він, доки не отримав відповідь «у вухо»,
Що за֜вжди зна֜йдеться сильніший хтось… Таке ось диво…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978269
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2023
автор: ЭленБрус