В місті щодня когось проводжають -
Проводили й тебе в останню путь.
Я теж ходив проводжати - хоч ти зовсім мене не знала -
І ледве знала як мене звуть.
Стяги промерзлі, піксель, священник,
Березнева могила вогка.
Ніхто з них і близько тебе не знає...
Я теж не дізнався хто ти така.
Тобі завжди не щастило в коханні,
Мені не щастило теж.
Я рано дізнався де мої межі -
Але ти ніколи не знала меж.
Я добре знав твоїх друзів і тата,
Знав твої вірші і музику слухаєш яку.
До тебе манав би я колись таке слухати,
Але зараз і сам полюбив - саме таку.
Ранками чоловіки пили твою каву,
А вночі зігрівали твої долоні.
Вони ніколи не помічали тієї заграви,
Що спалахами билася в твої скроні.
Ти легко знялася, відклавши на потім
Всі численні недороблені справи,
Так, ніби вийшла на кілька хвилин до книжкового,
Чи в кіно, чи із кимось випити кави.
Небо ще буде синім, блакитним, свинцевим
І чорним безліч ночей.
Але завжди воно матиме один лише колір -
Колир твоїх очей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978303
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2023
автор: МАКСИМ САЛЬВА