***

 
https://www.youtube.com/watch?v=q-_Vyp4CmE4&list=RDMMq-_Vyp4CmE4&start_radio=1


Сама  в  себе  спитаю:  «Куди  я  дорогою  йду?»
Усвідомлюю  тільки,  що  знаю  лише,  звідкіля.
Срібно-біло  в  степах,  де  травнева  цвіте  ковила.
Під  свічадом  зірок  в  цю  одрину  шовкову  впаду
і  відчую  тепло,  як  в  дитинстві  від  рідних  долонь.
Як  же  пахне  земля  медоносами  і  молоком!
Розчиняюсь  у  по́віві,  в  тиші  оглушній  цілком.
Попливу  невагома  в  безмірний  цілющий  полон,
щоб  доволі  напитись  снаги  із  глибинних  джерел.
Що  в  них  є?  Хто  тут  був?  Кому  вітер  навіює  сни?
То  погладить  траву,  то  нуртує  її  в  буруни,
то  дарує  відлуння  протяжних  пісень,  як  тепер.
Де  живе  тая  пісня?  В  який  незапам’ятний  день
народились  величні  слова  про  нескорений  дух?
Вони  в  кожній  стеблині,  травині  на  версти  навкруг.
Прокричу,  що  відчула,  вдихну  в  повну  силу  легень:
—  Тут  мій  Дім!  Тут  мій  Світ!  Тут  мій  Рід  і  Родина  моя!
Скільки  раз  воскресала  земля,  відгорівши  до  тла.
І  ховала  зірки,  що  спадали  чи  йшли  в  небеса.
Кожній  —  квітка-свіча:  кому  мак,  а  кому  і  віха*…

Та  раптово,  чимдуж,  як  примара,  фантом  —  кінь  рудий,
він  неначе  влетів  з  коридорів  минулих  часів.
Ось  хто  з  вітром  на  рівних  в  своїй  незабутній  красі!
—  Не  тікай  за  край  неба,  скоріше  вертайся,  радій,
відшукай  свого  вершника  сам  на  батьківській  землі.
Ти  не  схибиш,  та  й  лицарі  світла  стискають  мечі,
бо  ми  діти  богів,  землероби  усі,  орачі...
Тут  мій  Дім!  Тут  мій  Світ!  Тут  мій  Рід  і  надії  мої!

©Таня  СВІТЛА  
*Віха́  (цикута)  —  отруйна  рослина

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978453
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2023
автор: Таня Світла