[i]"Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю." В.Симоненко[/i]
А вітер, що сіє насіння
віщує весною злиття
Та карма поета – спасіння
ціною у власне життя
Хоч падаль клює Прометея,
на втіху манірних богів
Та змочена кров’ю ідея
мов спис у серця ворогів
І б’ється душа і тріпоче,
поранене тіло ятрить
Та слово безсмертне, пророче
крізь простір етеру летить
Та меркне, пізнавши орбіту,
і гасне у власній журбі
Ти можеш подобатись світу,
такій ненависній юрбі…
А можеш піднятися вище,
суцвіття, котре голосне
розоране вщент попелище…
Та з часом і це промайне
І здійметься вище туману
опала спустошена суть
Її одурманену й пяну
сьогодні, мов прапор несуть
І пробують ті розіпняти
хто сіє полову в серця
Плюндрують давно азіяти,
одівши сутану ченця…
Та нація горнеться вміло
вже зріла й така молода
Буває, підкошене тіло
рятує безсмертна хода
Буває: притулишся ніжно
обіймеш знайоме плече -
весна: навкруги білосніжно
і рана не так вже пече
і подумки ближче домівка,
і десь у кіно та війна
далека остання мандрівка -
свободи надмірна ціна…
Хоч канули з розмахом в лету
сподвижників вже імена
Чи орден прикраса поету
що честь на кайло проміняв?
Хтось хащі січе непролазні
а хтось по мейнстріму пливе
Огидні довірливі блазні
не візьмуть народ «за живе»
Лиш той хто кує перемогу
без пафосу, без еполет
Колись звітуватиме Богу,
розсудить Господь: хто поет
А хто, спокусившись облуді
вважає себе сіячем
Бо люди, як люди, а судді
за вольність карають мечем…
Хоч вітер бунтує та сіє
зерно коренисте, нове
Замовкла навіки росія
а «матір» додому зове
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978496
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2023
автор: Тарас Слобода