Мандала цього світу проста -
Має верх і низ, дві сторони, має форму хреста.
У самому центрі - найвища гора.
Всі намагаються видряпатися на пік - в цьому полягає гра.
Жменька боїться, що забракне снаги,
Не дійти, не зазирнути за обрій, де шумлять океану береги.
Не вдихнути на повні груди само́го неба,
Впасти знекровленими на шляху. Йдуть - бо просто так треба.
Інші повзуть, ледь пересуваючи ноги.
Роблять довгі привали, шукають зелені долини, сходять з дороги,
Роками роздивляються квіти, що в'януть і знов цвітуть.
Одні крокують швидко, інші повільно - але всі до піку йдуть.
Всім цікаво - чи вже є хтось там, на верхівці гори?
Чи дійшов, чи розклав багаття, гріє руки, розгорнувши свої прапори?
Ті, що йдуть із нехіттю, шепочуться поміж собою:
Там лиш безодня й вітер шалений - не буде переможців в цьому двобої.
Кожен, хто дійде, долаючи втому і страх,
Потягнутий буде штормом ущелиною, здере об скелі шкіру на обмерзлих руках,
Кинутий буде у прірву і згине в імлі -
Ось чому так страшно їм перемогти у нескінченній за пік війні.
Гей! - гукали мені. - Куди ти пішов?
Всі йдуть нагору - що ти в мертвих пустелях знайшов?
Я перейшов піски, висохлий, мов тінь.
Сів я на березі моря - і задивився у синю гладінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978647
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2023
автор: МАКСИМ САЛЬВА