Розкажу, коли я вперше сіла на мопеда,
А до цього лиш тримала кермо велосипеда.
Тато звично, як завжди, на обід приїхав,
Залишив він свій мопед там біля горіха.
Підійшла я до мопеда й стала роздивлятись,
І цікаво мені стало, як ним управлятись.
Тут сусіда, як на зло, принесла лихая,
Насміхатися почав, буцім, я не знаю,
Як сідати на це чудо і як управляти,
Бо дівчата – нетямущі, де їм цеє знати.
Ох, заділи за живе ці його слова,
Я дівч'ина не з лякливих й техніка нов'а.
Тут я швидко запалилась, сіла на мопеда
І рвонула з місця стрімко, мов тая торпеда.
Кручу ручки і газую, немов навіжена,
Лечу з ревом по вулиці весела й скажена.
Повиходили сусіди: «Глянь, Валька літає,
Гальмувати до ладу, чи вона хоч знає?»
А гонщиця те не чує, гонить все мопеда,
Це вам штука посерйознєй – не велосипеда.
Мабуть, коло уже соте гонщиця гасає,
Дома батько аж голосить: «Мопеда немаєєєє...»
Вже й собаки у селі гавкать перестали,
Ну що, люди, не дивуйтесь, ставте п'єдестали,
Бо рекорди всі побиті, а я все ганяю,
А спинити цю техніку як, іще не знаю.
Сусід поруч вже біжить кілометр 10-й,
А мопед усе реве, отакий він клятий,
Якось я вже повернула, де наша оселя,
Бензин кінчився й він став – гонщиця весела!
Та тут батько, як на зло, чомусь не веселий,
Взяв «за шкірки» він мене та й повів в оселю…
Ох, було вже мені і під хвіст, і в гриву,
Та весела я була і була щаслива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А