Бісова Батиєва хода
з давнини і до сих пір триває.
Істина з усього випливає,
що Москва без Києва – орда.
Люту пиху в велич возвели
варвари без племені і роду.
Ними поневолені народи
зазнають зневаги і хули.
Ошукати вміють залюбки.
В Україні знає бабця кожна –
росіянам вірити не можна.
Серед слів – панують матюки…
Сунуть ніс, впихають свій язик…
В Україні орки крадуть Бога.
Під коронами ховають роги,
не засвоївши людські ази.
Рабської свідомості тюрму
"Руський мір" тримає гонористо.
Вже святими стали й терористи.
Феесбешна церква сіє тьму.
А народ? Такий там і народ.
Сказано ж давно – з ким поведешся…
Споконвіку схильний до агресій
дикий табір виродків-заброд.
Братани збудують Зекистан?
Та спочатку нищать все відразу.
Потім возведуть воєнні бази
і накажуть, щоб ти братом став.
Руський звір – поранений, тупий
прагне вигнать українця з хати.
Вміє красти, нищити, брехати…
Ти ж його в своїм дворі й добий!
Ділять Бога, досі ділять світ
кляті ненаситні московити.
Їх добити варто й будем квити.
І не гріх це – праведний завіт!
2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978877
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2023
автор: Олександр ПЕЧОРА