Рости
яка ж я неквапливо-терпляча -
у черзі за радістю, успіхом, щастям
для світу й близьких хочу бути корисною
і дбати про власне лише ненавмисне
була я слухняною, вдячною всюди
з оглядкою: що там подумають люди
бо треба, бо вчили, і пишуть, і мушу
трясти з себе блага, як з спілої груші.
інакше весь світ відвернеться від мене,
усохне душа моя вічнозелена …
так мислить тривожна прив’язаність наша,
перетворює радість в зіпсовану кашу,
бо звично страждати - справа найлегша,
ніж взяти за руку саму себе - вперше
і вийти під дощ, і наплакатись вволю,
звинуватити рідних, країну і долю -
дійти до межі божевілля,а потім
помітити новий присмак у роті…
злякатись проти себе повстати,
та згодом нищити двері і грати
згадати щось надважливе і щире
й собі принести священну офіру
поставити власну планку ще вище,
страхів відкинути й сумнів тищі
щодня і щоночі рости - до знемоги
(попутники будуть для тої дороги)
і знати, що ти незамінна - для себе
а світу новому такі тільки треба
© Олена Зінченко 01.04.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978907
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2023
автор: Zinthenko Olena