***

На  могилі  сидить.
Вітер  сиве  теребить  волосся.
А  було́,  що  вона  
колихала  піснями  колосся,
а  було́,  що  вона  
зігрівала  усмішкою  зи́ми,
і  квітучу  весну  
вишивала  зірками  ясни́ми...
Де  ж  ти,  доле,  була́,  
як  гриміли  крилаті  ракети?
Де  ти,  правдо  гірка,
стільки  горя  знайшла  рикошетів?
Не  кажіть  їй:
"Пробач...  
Помстимося...  
Відплата  чекає..."
Це  слова.  Лиш  слова.
В  них  розради  і  крихти  немає.
Ро́ків  —  жменька  мала́,
болю  ж  —  і  на  сто  літ  забагато.
Якби  тільки  могла,  
то  й  сама  би  взяла  автомата...
Тільки  хто  ж  восени
колисанки  малим  буде  прясти?
І,  скропивши  слізьми,
на  могилі  садитиме  айстри?..

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979005
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2023
автор: Olechka